Кузь Т. Г.

Електронний збірник  Державного ВНЗ «Національного гірничого університету»,

м. Дніпропетровськ, Україна

Авторитет викладача вищого навчального закладу

Постать викладача ВНЗ, його професійна компетентність, імідж, престиж, авторитет сьогодні набувають надзвичайно важливого значення в контексті соціального вмотивування принципу інноватизації сучасного суспільства. Воно потребує не вузьких спеціалістів – носіїв окремих виробничих функцій, а всебічно розвинених соціально активних особистостей, які мають фундаментальну наукову освіту, багату внутрішню культуру. Не дивлячись на те, що для будь-якого кваліфікованого спеціаліста необхідні глибокі знання, для педагогічної діяльності особливо важливі професійно значущі особистісні якості. Відомо немало випадків, коли викладач ВНЗ, маючи достатній рівень професіоналізму, авторитетом не користується. Чому ж так відбувається? Насамперед, це залежить від його манери мислення, спілкування, прийняття рішень, адекватної оцінки ситуації, що виникла тощо. Одне з найважливіших значень у оцінці педагога має авторитет викладача. Авторитет викладача – це інтегральна характеристика його професійної, педагогічної та особистісної значущості в колективі, яка виявляється через взаємини з колегами та студентами і впливає на ефективність навчально-виховного процесу. Складовими авторитету є авторитет ролі та авторитет особистості, однак, слід зазначити, що в умовах трансформації суспільства, переважає авторитет особистості. Але основою авторитету є, безумовно, довіра. А довіряти молода людина може тому, хто щирий, толерантний.

За сучасних умов для кожного викладача є можливість стати носієм авторитету Важливу роль має відіграти власний, особистісний потенціал конкретної людини: спосіб мислення, особистісне сприймання суспільних вимог і нормотворень, стиль поведінки, воля, обов'язок, інтерес, бажання тощо.

Ще в працях Платона, Арістотеля, у доктрині конфуціанства проглядається природа авторитетних відносин. Перший досвід наукового підходу до суті авторитету знаходимо у творах німецьких учених Г.В.Гегеля, Ф.Ніцше, Ф.Енгельса, М.Вебера, Г.-Х.Гадамера, М.Шелера, Ю.Хабермаса та ін.

Пошуком авторитетних форм соціальних відносин займались і наші вітчизняні вчені Г. Сковорода, В.Антонович, М. Драгоманов, М. Грушевський, М. Хвильовий, В. Липинський, Д. Донцов, І. Лисяк-Рудницький та ін.

Авторитет педагога викладача вищої школи становить особливий і єдино можливий простір морально-практичних вчинків індивіда, де він є відповідальним чи безвідповідальним.

Наука вирізняяє такі суб'єкти авторитету як особистість, соціальна група, організація, партія, інституція, народ, нація, держава. З-поміж безособистісних суб'єктів авторитету виокремлюються ідея, погляд, переконання, цінність, традиція, професія, посада, влада і т.д. У педагогічній діяльності людина – основний, домінуючий суб'єкт авторитету.

Авторитет як соціальна якість і механізм взаємодії в навчально-виховному процесі створює підґрунтя для морального самовизначення, особистісного саморозвитку та самопрезентації свідомого студента.

Авторитет – це ознака, форма, результат соціальної взаємодії, це  регулятор у соціумі, що є мотиватором і регулятором міжособистісних відносин. Тоді, що ж є передумовами зростання авторитету викладача вищого навчального закладу? До них належать:

• достойна державна оплата праці;
• зменшення педагогічного навантаження;
• реальні та продуктивні заходи щодо оздоровлення;
• розширення його інформаційної культури, світогляду, у тому числі й за фахом;
• створення умов для пристойного зовнішнього вигляду (консультації та послуги модельєрів, перукарів, візажистів тощо).

Однак, не слід забувати, що фундаментом авторитету є:

• самоосвіта, вивчення найкращого вітчизняного та зарубіжною досвіду, інформаційна культура;
• ознайомлення з існуючими і створення особистих новітніх технологій навчання та виховання студентів;
• участь у громадському, громадсько-політичному житті країни;
• оволодіння іноземною мовою, що дасть змогу широко знайомитися з матеріалами за фахом тощо.

Авторитетний викладач викликає в багатьох студентів бажання брати з нього приклад. Вони запозичують його думки, ставлення до праці і, навіть, деякі манери поведінки. Авторитетний викладач є також важливим чинником формування студентського колективу й виховання кожного студента. Коли викладач по-справжньому авторитетний, будь-яка його сувора оцінка не принижує студента, а викликає в нього бажання усунути власні хиби, виправити помилки. Якщо висока оцінка чесно відпрацьована в авторитетного викладача, вона підвищує самоцінність студента, а отримані ним знання стають вагомішими. У авторитетного викладача й навчатися  цікавіше. На думку студентів такий викладач має:

• високий загальний інтелектуальний рівень, широку ерудицію та глибокі знання своєї науки;
• підвищену інтелектуально-творчу, громадянську, політичну та інша активність;
• моральну культуру, інтелігентність, здібність до емоційного співробітництва;
• здатність брати на себе відповідальність, коли виникають якісь педагогічні проблеми;
• професійна чесність і людську совість.

Студенти бажають бачити свого викладача добрим і чуйним, справедливим у вимогах, об’єктивним у оцінюванні. Моральне виправдання високої вимогливості до них викладача вони приймають за умови, якщо він вимогливий до самого себе. Через недотримання цієї умови у студентів буває надмірно критичне ставлення до окремих викладачів, нерозуміння їхніх слабостей і хиб, неприйняття їхніх вимог. Себто, хибний авторитет викладача – це авторитет пригнічення, придушення, авторитет відстані й педантизму, авторитет резонерства й лібералізму, байдужості.

Такі ж риси, як нелюбов і озлобленість, невміння спілкуватися, нездатність будувати стосунки на основі взаємоповаги, безтактність, лінощі, безініціативність у роботі зі студентами цілком непридатні. Отже, щоб мати високий рівень авторитету, не слід боятися змінити себе, успіх визначається не стільки працелюбністю, скільки ефективністю роботи. Авторитет був і назавжди залишиться віддзеркаленням професіоналізму.