Кузь Т. Г.

Електронний збірник  Державного ВНЗ «Національного гірничого університету»,

м. Дніпропетровськ, Україна

ПРОФЕСІЙНЕ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИКЛАДАЧА ВНЗ

Професійне зростання викладача вищого навчального закладу є складним динамічним процесом і розглядається як цілісний механізм, який  спрямовується на розв’язання чітко визначених мети й завдань. Обґрунтована модель розвитку феномена базується на наукових засадах і реалізується через функціонування таких компонентів, як мета, завдання, зміст, види педагогічної діяльності, організаційні форми, методи й засоби, а також блок зворотного зв’язку.

Розвиток педагогічної майстерності здійснюється через удосконалення її структурних компонентів (див. рисунок 1):

Рисунок 1. Удосконалення структурних компонентів педагогічної майстерності

Комплексним показником, який характеризує якість структурних компонентів, є професіоналізм. Він передбачає наявність суспільних, предметних, прикладних умінь та навичок. Особливостями професійних знань є їх комплексність, яка потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні ситуації, вибирати засоби взаємодії, натхненність у висловленні власного погляду, у розумінні проблеми. Його формування відбувається у процесі  довготривалої діяльності системи професійних знань і умінь:

• спеціальних (знання теорії своєї науки та практичні уміння застосовувати їх у практиці викладання);
• психолого - педагогічних (знання психологічних та дидактичних основ викладання обраної дисципліни, знання й урахування психологічних особливостей студентів і власних особистісних рис, закономірностей сприймання студентами змісту навчання);
• методичних (володіння методами, прийомами й засобами донесення наукової інформації до студентів);
• організаційних (володіння уміннями здійснювати оптимальну організацію власної діяльності та керувати діяльністю студентів).

Педагогічний професіоналізм охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, які відповідають вимогам професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на молодь, але й взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва викладачу необхідно мобілізувати інтелект, волю, моральні зусилля, організаторський хист. Педагогічний вплив на студентів забезпечується доволі широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів (див. таблицю 1).

Таблиця 1. Засоби педагогічного впливу

Формуватися педагогічна майстерність починає ще під час навчання у вузі. З перших днів майбутньому викладачу треба систематично й напружено працювати (теоретично і практично) над формуванням професійної спрямованості, максимально готувати себе безпосередньо до справи навчання і виховання підростаючого покоління. У навчальних планах педагогічних вузів на підготовку за фахом приділяється основна частина бюджетного часу. І це зрозуміло: за роки навчання студенту треба фундаментально опанувати наукою, основами якої він буде озброювати молодь, опанувати понятійним апаратом і матеріалістичним розумінням науки. У той же час треба мати на увазі, що педагогічні заклади готують не просто предметника, фізика, хіміка, історика і т.д., а викладача відповідної науки, вихователя. Предмет у його руках повинен перетворитися в інструмент, за допомогою якого формується особистість людини. Без глибокої теоретичної і практичної підготовки в області психолого-педагогічних наук справитися з цією задачею не так легко.

Ще однією важливою характеристикою професійного самовдосконалення викладача є його мовна культура. Мова - найважливіший засіб спілкування викладача зі студентами, головний інструмент педагогічної праці. Вона є засобом безпосереднього впливу на їхню свідомість і поведінку. Важливі показники мовної культури педагога – змістовність, логічність, точність, ясність, стислість, простота, емоційна виразність, яскравість, образність, барвистість мовлення, правильна літературна вимова, вільне, невимушене оперування словом, фонетична виразність, інтонаційна різноманітність, чітка дикція, правильне використання логічних наголосів та психологічних пауз; взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами та мімікою. Важливими у мовленні педагога є постановка голосу, його тон. Одне й те ж слово можна сказати так, що воно прозвучить упевнено або нерішуче, приємно або неприємно тощо. «Я став справжнім майстром тільки тоді, - зазначав А. Макаренко, - коли навчився говорити «Іди сюди» з 15-20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, у постаті й у голосі». Зі студентами треба розмовляти так, щоб вони відчували в мові педагога його волю, душу, культуру.

Доведено, що викладач чим більше успішно здійснює професійну діяльність, чим більше в нього знань, навичок, умінь, що безпосередньо не відносяться до професії викладача, тим легше він опановує колективом студентів, завойовує в нього довіру.

Як же краще забезпечити шлях до професійної досконалості? Викладач може здійснювати це засобами всіх видів аудиторної та позааудиторної роботи в комплексному режимі навчально-виховної діяльності ВНЗ. Розкриття професійно-педагогічного потенціалу ґрунтується на потребі в самореалізації, свідомому пізнавальному інтересі й самоідентифікації. Найбільш ефективними у розвитку педагогічної майстерності викладача вищої школи є такі форми роботи, як (див. рисунок 2):

Рисунок 2. Форми роботи розвитку педагогічної майстерності

Дієвими є також систематична консультативна допомога, демонстрація зразків педагогічної техніки, вправи-тренінги, майстер-класи, творчі групи педагогів. А.С.Макаренко стверджував, що учні вибачать своїм викладачам суворість, сухість, і навіть причепливість, але не вибачать поганого знання справи. Усе вирішує майстерність, що заснована на умінні та кваліфікації. Таким чином, шлях до педагогічної майстерності може бути виражений формулою: професійна підготовка – професійна діяльність – необмежена самоосвіта. Варто помітити, що без останнього не можуть бути повноцінними ні перший, ні другий компоненти цієї формули.

Викладач-майстер – це людина, якою опановує азарт постійного збагачення знаннями, азарт удосконалювання, що не припиняється, людина, у якої ніколи не послабшується прагнення усе далі осягати секрети навчання й виховання молоді.